Соціально-побутове орієнтування

Три речі, про які потрібно знати батькам

У дітей з вадами зору серед родичів часто є багато «помічників», які  виконують за них найпростіші побутові дії чи функції чим притуплюють у них компенсаторні відчуття, адже для дітей дуже важливо володіти всіма тими ж навичками самообслуговування, якими володіють їх зрячі однолітки: вміти самостійно акуратно одягатися, користуватися туалетним приладдям, дотримуватися правил гігієни, тощо щоб не розвивалось відчуття меншовартості або невпевненості. Навчаючи нашу дитину, потрібно розвивати і активізовувати усі збережені компенсаторні функції: дотикові, смакові, нюхові та інші.

Що ви можете робити вдома?

Обов’язково визначте для дитини обов’язки з прибирання , сервірування столу та миття посуду, – такі справи цілком доступні незрячій або частково зрячій дитині, якщо її змалечку спеціально цьому навчати.

Незрячій дитині складно контролювати естетику свого зовнішнього вигляду. Надавайте цьому значну увагу: нехай дитина сама навчиться зачісуватися, поправляти свій одяг  тощо . Не забувайте заохочувати дитину, хвалити її навіть за маленькі успіхи.

Навчіть дитину обстежувати свій одяг тактильно, озвучуючи свої відчуття – так вона відчуватиме контури, розвиватиме тактильні відчуття та інші психічні процеси. У цьому допоможуть оригінальні деталі одягу: кишеньки, вишивки, комірці тощо.

Купуючи одяг, намагайтеся, щоб він  був не тільки красивою, але і функціональний та  зручний, такий, щоб дитина могла сама його одягати.

Що ж робить вчитель соціально-побутового орієнтування під час заняття?

Вчитель – тифлопедагог розвиває у дитини той необхідний запас знань і навичок, які дозволять йому бути самостійним і акуратним у самообслуговуванні, відчувати себе впевнено і обходитися без сторонньої допомоги в повсякденних справах. Звичайно, це неможливо без щоденного відпрацювання отриманих умінь за допомогою батьків, вихователів, асистентів та інших осіб.

Для чого Вам буде потрібна взаємодія з фахівцем центру ?

Головне наше з Вами завдання – бути однією командою, не вимагати від дитини неможливого, але і ні в якому разі не занижувати вимоги до неї, вміти бути наполегливими, але і не забувати заохочувати дитину в її прагненні до самостійності і в її маленьких  успіхахна шляху до мети.

У кінцевому результаті саме самостійність і незалежність дитини – це запорука її успішного майбутнього .