Специфічні категорії тифлопедагогіки

У в зв’язку з особливостями контингенту учнів, тифлопедагогіка, крім загальнопедагогічних понять «навчання»,  «виховання», «розвиток» , «формування», та ін., використовує поняття «дефект», «корекція»,  «компенсація», «реабілітація», «адаптація».

Дефект(від лат. defectus –  недолік) – фізичний або психологічний недолік, що викликає порушення нормального розвитку дитини. Відповідно до виду дефекту (порушення зору, слуху тощо) виділяють різні категорії дітей. В окремих випадках діти мають не один, а більше дефектів.

Корекція (від. Лат correctio – виправлення) –це система педагогічних засобів спрямованих на виправлення,чи послаблення психічного чи фізичного розвитку людей з порушеннями зору. У рамках єдиного педагогічного процесу корекція виступає як сукупність корекційно-виховної та корекційно-розвиткової діяльності.

Компенсація(від лат. – compensation – відшкодування, врівноваження)  – це урівноваження, відновлення недорозвитку функцій зору шляхом використання збережених чи перебудови частково порушених функцій.  Компенсаторний процес спирається на резервні чи недостатньо задіяні можливості організму людини.

Адаптація шкільна (від лат. adaptio – пристосувати) – пристосування дитини до умов шкільного життя , до його норм та вимог, до активної пізнавальної діяльності, повноцінного засвоєння зовнішнього середовища.

Реабілітація(від лат. reabilitatio – відновлення) – система медико-психолого-педагогічних засобів, спрямованих на включення дітей з порушеннями зору в соціальне середовище, в нормальну суспільно-корисну діяльність та адекватні стосунки з однолітками.  Реабілітація – це свого роду підсумок всієї корекційно-педагогічної діяльності.

Ступені порушення зору

Залежно від ступеня порушення зору із зоровою депривацією поділяються на сліпих та слабозорих (зі зниженим зором). Сліпота та слабозорість з позиції тифлопедагогіки представляють собою категорію психофізіологічних порушень, що виявляються в обмеженості зорового сприймання чи його повній відсутності, що впливає на процес формування та розвитку особистості. В осіб, які мають порушення зору,  виникають специфічні особливості діяльності, спілкування та психофізичного розвитку. Вони виявляються у відставанні, порушенні та своєрідності розвитку рухової активності, просторового орієнтування, формування понять та уявлень, в способах предметно-практичної діяльності, в особливостях емоційно-вольової сфери, соціальній комунікації, інтеграції в суспільстві зрячих тощо.

Сліпі – категорія осіб, у яких повністю відсутні зорові відчуття або мають незначне світловідчуття або залишковий зір – 0,04 на оці, яке краще бачить із використанням окулярів, а також особи які мають прогресуючі захворювання чи звуження поля зору(до 10-15 градусів) з гостротою зору до 0,08.

Поняття сліпоти педагогікою розглядається з позиції визначення провідної системи аналізаторів, на основі якої ведеться педагогічний процес. Сюди включаються особи:

  • з абсолютною(тотальною) сліпотою на два ока, при якій повністю втрачається зорові сприйняття та особи з світлосприйняттям яке дозволяє розрізняти світло і тіні.
  • практично(частково) сліпі, у яких залишилося світловідчуття чи залишковий зір (від 0,01 до 0,04), що дозволяють сприймати світло, колір, контури, предмети тощо.

  Слабозорі – це категорія осіб, які мають захворювання очей, що викликає стійке зникання гостроти зору (від 0,05 до 0,4 на оці, яке краще бачить з оптимальною корекцією).  Окрім зниження гостроти зору слабозорі можуть мати відхилення в стані інших зорових функцій (порушення кольоро- чи світловідчуття,  відсутність периферійного чи бінокулярного зору).

Причини й наслідки порушень зору

Порушення зору можуть бути вродженими та набутими

Вроджені сліпота та слабозорість обумовлені ушкодженнями чи захворюваннями плода в період внутрішньоутробного розвитку (токсоплазмоз, краснуха, резус-несумісність матері і плоду), під час пологів (внутрішньочерепні й внутрішньоочні крововиливи, переломи кісток черепа) або генетичними факторами (вроджена катаракта, помутніння кришталика ока).

Набуті сліпота та слабозорість є, як правило, наслідком захворювання органів зору (сітківки, рогівки), захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, манінгоенцефаліт), ускладнень після вірусних та інфекційних захворювань (кір, грип, туберкульоз), травматичних ушкоджень мозку та очей, навіть недотримання елементарних  санітарно-технічних умов діяльності дитини, неправильного освітлення, перевантаження зору.

Розрізнять прогресуючі та непрогресуючі порушення зорового аналізатора.

Сліпонароджені – це діти які народилися сліпими, або втратили зір до становлення мови , тобто приблизно до 3 років і не мають зорових уявлень. Розвиток вищих пізнавальних процесів (увага, логічне мислення, пам’ять, мовлення) у них протікають нормально. Разом з тим порушення взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій проявляється в деякій своєрідності мисленнєвої діяльності, переважно з розвитком абстрактного мислення.

Осліплі – це особи які втратили зір після 2-3 років і зберегли в пам’яті певні зорові образи. Чим пізніше дитина втратила, тим більший у неї об’єм зорових уявлень який можна відтворити за рахунок словесних описів. Якщо не розвивати зорову пам’ять яка частково збереглася після втрати зору, відбувається поступове зникання образів.

Сліпі та слабозорі діти потребують спеціальні системи педагогічного впливу .  З огляду на це необхідно відразу після виявлення у дитини порушення зору організувати педагогічні заходи спрямовані на розвиток їх збережених функцій та розвитком залишкового зору.

Організація допомоги дітям з порушеннями зору в Україні

Історія питання

Історія надання допомоги дітям з порушеннями зору, їх виховання та навчання в Україні розпадається на три великих періоди : 1) призріння (догляд, піклування) сліпих(від найдавніших часів до  середини ХІХ століття); 2) становлення та розвиток суспільного навчання та виховання незрячих (від середини ХІХ століття до кінця ХХ століття);  3) сучасний етап удосконалення системи навчання, виховання та реабілітації осіб з порушенням зору (з кінця ХХ століття до сьогодення).

Поштовхом до навчання сліпих в Україні став виданий Богданом Хмельницьким у 1652 році універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл з підготовки кобзарів та лірників. Це були, по суті, перші музичні школи в Україні. Учителями в них працювали козаки-кобзарі які за віком уже не могли якісно володіти зброєю. У школах навчалися юнаки, які мали вести своїми піснями запоріжців у бій.  Але іноді в ці навчальні заклади попадали  й незрячі молоді люди які навчалися складати та співати пісні про подвиги козаків і розносити їх у мандрах по всій Україні.

Проблема навчання і виховання вперше обговорювалася на Другому з’їзді представників професійної і технічної освіти (1895 – 1896 р., грудень-січень), де було створено секції навчання «сліпих, глухонімих і ненормальних дітей» . Це, по суті, був перший з’їзд дефектологів. Учасники зїзду підтвердили, що піклування про аномальних дітей – обов’язок суспільства. Вони визначили основні форми допомоги цим дітям, типи і структуру установ для них.

У 1920 році відбувся  1 Всеросійський з’їзд по боротьбі з дитячою дефективністю, на якому серед інших питань обговорювалось питання організації диференційованої мережі спеціальних закладів та основні принципи побудови навчально-виховного процесу.

Протягом багатьох років на формування системи спеціальних закладів впливали соціально-політичні, економічні умови, наукові досягнення, здобутки практики.

З того часу накопичено чималий досвід становлення та розвитку спеціальних закладів для осіб з вадами зору. На сьогодні допомога дітям з порушеннями зору надається в установах системи охорони здоров’я, освіти і соціального захисту.    

Допомога у системі охорони здоровя та системі соціального захисту

У системі охорони здоров’я сліпим та слабозорим дітям надається амбулаторна і стаціонарна допомога, передбачається диспансеризація. Диспансеризація полягає у тому, що всіх дітей (і тих, які знаходяться в дитячих установах , і не організованих) комплексно обстежують медичні спеціалісти і виявляють відхилення від норми. У випадку виявлення можливе своєчасна спеціалізована допомога, що дозволяє попередити появу вторинних відхилень у розвитку дитини.

В установах системи охорони здоров’я надається медикаментозна і фізіотерапевтична допомога, а за необхідності  – хірургічне лікування.

У різних відомствах системи соціального захисту створюються власні системи соціальної допомоги.

Медико-соціальна служба здійснює медичний та соціальний патронаж над сім’ями, що мають дітей-інвалідів, створює медико-психологічні служби для пропаганди здорового способу життя, працює в реабілітаційних центрах.

Соціальна служба добродійних, суспільних та релігійних організацій спрямована на надання соціальної допомоги і підтримки хворим, одиноким людям, дітям-сиротам. Ці служби діють в лікарнях, дитячих будинках.

Соціальна служба піклується про створення власних притулків, реалізує реабілітаційні програми разом з державними організаціями та Міністерствами:освіти і науки, охорони здоров’я, праці та соціальної політики, правоохоронними органами.

Останніми роками набирає розвитку мережа реабілітаційних центрів, а яких здійснюється комплексний психолого-педагогічний, медико-соціальний супровід індивідуального розвитку дитини з порушенням зору. Завдання цих центрів є надання корекційно-педагогічної, психологічної та розвиткової допомоги дітям, які мають складні вади порушень зору.

Допомога у системі освіти

У системі освіти сліпим та слабозорим (в тому числі з косоокістю та з амбліопією) дітям дошкільного віку надається допомога профільних спеціальних дошкільних дитячих установах.

Програма навчання і виховання розробляється на основі програм дитячих установ загального типу. Завдання тифлопедагогів цих закладів полягає у систематичній роботі з корекції відхилень розвитку пізнавальної, особистісної, рухової сфери дітей, піклуванні про охорону та розвиток зору, слуху, дотику.

Можуть організовуватися такі дошкільні установи:

  • дитячі садки та ясла для слабозорих дітей (амбліопія, косоокість) з цілодобовим та денним перебуванням;
  • дошкільні групи для слабозорих дітей (амбліопія, косоокість) при дитячих садках та яслах садках загального типу;
  • дошкільні групи при школах-інтернатах для дітей зі зниженим зором та сліпих дітей;

 Останнім часом все частіше відкриваються спеціальні групи в дитячих садках загального типу.

У дитячих садках діти можуть перебувати протягом дня або цілодобово протягом тижня.

На педагогів цих шкільних закладів покладається особлива відповідальність по підготовці дітей  з порушеннями зору до школи. Навчання дітей із важкими вираженнями відхиленнями за програмами дитячих закладів загального типу утруднене.  Тому ці діти навчаються в спеціальних закладах за особливими програмами з використанням системи спеціальних методів і прийомів.